Пошук

Історичні факти

Біленьке - село, центр однойменної сільської Ради. Розташоване на правому березі Дніпра, за 25 км на південь від м. Запоріжжя, сполучене з ним водним шляхом та шосейною дорогою. 

На околицях села є кілька курганів, в яких виявлено поховання доби бронзи (II – початок І тисячоліття до н. е.), скіфського часу (V -  IV ст. до н. е.) та кочівників (X-XII ст. н. е.). В одному з скіфських поховань, в так званій Товстій Могилі, знайдено золоті та срібні прикраси, а також бронзові наконечники стріл.

Село засноване у другій половині XVIII ст. поблизу річки Біленької, від якоїі пішла назва поселення. Вперше воно згадується в документах за 1770 рік, де говориться про розподіл військових повинностей серед запорізького козацтва.

У 1780 році землі ліквідованої Запорізької Січі, розташовані навколо Білої гори, Катерина II віддала урангову дачу генерал-фельдмаршалові графу Каменському. Після розмежування, проведеного 1784 року, за Біленьким записано близько 14 тис. десятин землі. Для їх обробітку потрібна була робоча сила, і поміщик купував кріпаків у північних губерніях, переселяючи їх до Біленького. Водночас він скуповував і освоював нові й нові землі, і невдовзі мав уже 20 тис. десятин.

Поблизу села було чимало балок та плавні з густою соковитою травою, що створювало сприятливі умови для розвитку тваринництва, зокрема вівчарства. Зручне розташування Біленького - наявність водного торговельного шляху, що з'єднував село з північними губерніями України і чорноморським узбережжям, великі простори родючих земель сприяли розвиткові рільництва. Були тут зернові склади і пристань. Сюди приїздили численні купці з Олександрівська та Катеринослава.

На початку 1802 року село разом з землями і людьми придбав поміщик Міклашевський. Відчуваючи нестачу робочих рук, він купив 495 кріпаків і перевіз їх з Комишів Полтавської губернії до Біленького. Поміщик оселяв на своїх землях також кріпаків-втікачів та козаків, поступово покріпачуючи їх.

Розташоване на мальовничому березі Дніпра, село швидко розросталося. Замість однієї вулиці, що була на початку XIX ст., у 50-і роки, тут з'явилось три: Старий Базар, Озерка та Козача. На цих вулицях стояли здебільшого бідні хати-мазанки під очеретяними стріхами. А проте хати були старанно побілені, віконниці розмальовані рослинним орнаментом, і село мало більш-менш привабливий вигляд. У кожному дворі – вишневі садочки, над якими високо піднімалися могутні крони диких груш. Характерною оздобою, кожної хати були рушники, якими прикрашали ікони, вікна чи просто вішали на стінах. Стіл та вербові лави вздовж стін – оце й уся обстановка. Лави служили водночас і ліжком для дорослих, діти ж спали на печі.

Серед жителів села були поширені різні ремесла: виробляли сукна, жінки до пізньої ночі при світлі каганця займалися вишиванням, у наш час в місцевому музеї зберігаються старовинні майстерно розшиті рушники та жіночі керсети коричневого кольору. Сім'ї Василенків і Хижняків славилися вмінням дубити шкіри, з яких місцеві шевці шили взуття, а лимарі виготовляли збрую.

Після виснажливої праці на поміщицьких ланах старі відпочивали біля хат на колодах, а молодь збиралася на галявинах у плавнях, співала, водила танок. Найпоширенішим музичним інструментом була сопілка, гру якої супроводжував акомпанемент ложкарів.

У 1806 році в селі споруджено дерев'яну церкву, а в 1839 — до неї прибудовано ще два приміщення. В одному з них розташувався фельдшерський пункт, де жив і працював єдиний на великий округ фельдшер. Звичайно, він не встигав обслуговувати всіх хворих, і населення здебільшого лікувалося народними засобами. В іншій прибудові відкрито парафіяльне училище, де навчалося 16 школярів із ста дітей шкільного віку.

Після реформи 1861 року селяни Біленького стали особисто вільними, але одержали дуже малі наділи. Близько третини колишніх кріпаків, взяли без викупу так звані дарчі наділи у розмірі 1,8 десятини на чоловічу душу, інші одержали по 4 десятини з виплатою вартості землі протягом 49 років. У селян стало на 20 відсотків землі менше, ніж до реформи. Більшість родючих ділянок і луків у дніпровських плавнях, що використовувалися для випасу худоби, залишилися власністю пана. Тривалий час, аж до закінчення викупної угоди з поміщиком, селяни мусили відбувати панщину — понад два місяці на рік або платити грошовий оброк. Крім викупних платежів, вони сплачували численні податки — подушний, державний, губернський, земський тощо.

Промисловість

Розвиток промисловості у пореформений час, швидке зростання міст викликали збільшення попиту на хліб та інші сільськогосподарські продукти, і більш заможні селяни Біленького розширювали посіви пшениці. На селі поступово виділився прошарок куркулів. Вони брали в довгострокову оренду земельні наділи бідних односельчан і навіть скуповували ділянки поміщицької землі.

Класове розшарування в Біленькому особливо поглибилося наприкінці XIX ст. У 1898 році в селі проживало 2986 чоловік. З 433 селянських господарств, які мали 3237 десятин землі, 34 були безземельними, 60 мали по 1 - 3 десятини, 117 - по 3 - 5 десятин, 176 - від 5 до 10. Ця сільська біднота становила близько 90 % дворів. Середняцьких господарств, що ледве зводили кінці з кінцями і щороку все більше розорялися, налічувалось 28; 10 заможних середняцьких родин обробляли по 15 - 20 десятин, а 8 багатіїв - понад 25 десятин кожний. Біднота, як правило, не мала тягла й реманенту і наймитувала в поміщика та куркулів, здаючи свої наділи в оренду, або ж наймаючи для їх обробітку коней та інвентар у заможних селян. Понад 500 чоловік щороку вирушало з села на заробітки.

Куркулі почали будувати у селі промислові та торговельні підприємства. У 1902 році тут вже було 4 крамниці, 3 парові млини, 3 млини з дизельними двигунами, вітряк, 4 кузні, 3 олійниці, 2 крупорушки, бондарня та майстерня по виготовленню дрібного сільськогосподарського реманенту.

Під впливом революційної боротьби міського пролетаріату Олександрівська й Катеринослава у квітні 1905 року сільська біднота піднялася на боротьбу проти куркульства й поміщика. Група селян на чолі з бідняком А. В. Паталахом підпалювала й громила куркульські садиби; інша - в складі С. І. Троценка, П. М. Коваля, А. Н. Важненка — вчинила збройний напад на поміщицький маєток, знищила багато реманенту і підпалила склад з зерном.

Революційні утиски

У червні 1905 року в Біленькому була створена революційна група. її члени таємно збиралися за селом у балці На березі озера Оситнюватого (звідки й назва групи — «Оситнювате озеро»). Члени її проводили мітинги, на яких виступали олександрівські робітники, в т. ч. робітник Катєрининських залізничних майстерень П. Швець, відомий під кличкою Козир, а також вихідці з Біленького, теж залізничники, брати Павло і Порфиріи Ковалі та С. І. Троценко. Вони роз'яснювали односельчанам імперіалістичний характер російсько-японської війни і закликали їх підтримувати боротьбу робітників проти царизму.

Робітники-революціонери використовували будь-яку нагоду для агітації. Так, під час проводів рекрутів С. І. Троценко виступив з такою промовою: «Цар Микола II— людоїд, тільки покірні раби гинуть за нього на фронті. Не служіть йому, кровопивцеві ». Уродженець Біленького П. К. Пазюк брав участь у збройному повстанні на броненосці «Потьомкін». 27 липня 1955 року на честь 50-річчя повстання П. К. Пазюк був удостоєний ордена Червоного Прапора.

У серпні 1905 року олександрівські робітники, в т. ч. виходець з Біленького П. Коваль, організовували кілька сходок жителів села, поширювали серед них революційні прокламації — «Про Державну думу», «До солдатів!» тощо. На одній із сходок виступив олександрівський робітник П. Клочан (партійна кличка Жук), який закликав бідноту до збройного повстання.

Між бідняками і багатіями Біленького точилися збройні сутички, і в одній з них у жовтні 1905 року вбито куркуля. Жандарми жорстоко розправилися з ватажками селян. Брати Ковалі та С. І. Троценко були розстріляні, а М. Т. Білий та А. В. Паталах засуджені на 10 років каторги. Однак це не залякало революційно настроєних селян Біленького. У грудні 1905 року вони прийшли на допомогу олександрівським робітникам.

У барикадних боях, що точилися в місті, взяли участь А. Тюпа, А. Н. Важненко, П. X. Гладкий, І. X. Земляний та Д. М. Коваленко (загинув у бою). Більшість учасників повстання була заарештована, проте боротьба тривала і наступного року. У липні наймити і малоземельні селяни оголосили страйк, вимагаючи від поміщика підвищення платні, поліпшення умов праці і зниження орендних цін за землю. В гарячу пору жнив жоден селянин не вийшов на поміщицькі лани, і землевласникові довелося задовольнити вимоги селян. Цим страйком керував місцевий вчитель А. О. Лепіхов. Він був заарештовний і помер від тортур у Катеринославській в'язниці.

Ще важче стало жити бідноті в роки столипінської аграрної реформи. У 1908 році в селі налічувалося 540 дворів, де проживало 3610 чоловік. Земельні наділи по 4 десятини мали всього 467 душ чоловічої статі, а решта — значно менші. 30 бідняцьких родин не мали землі зовсім і мусили йти в найми до куркулів чи в поміщицьку економію. У 39 господарств не було тягла і вони наймали його у куркулів, за що віддавали їм третину врожаю. 8 родин пішли на заробітки на фабрики і заводи, а 2 сім'ї у пошуках кращої долі виїхали до Сибіру. Користь від реформи мали тільки куркулі, які за безцінь скуповували кращі ділянки бідняків і ще придбали 4 тис. десятин поміщицької землі. Справжню суть столипінської аграрної реформи роз'яснював селянам місцевий вчитель М. Г. Кравченко. У 1907 році за революційну пропаганду його вислано за межі волості.

Про Біленьке до революції говорили: багате село. Прошарок куркульських господарств тут був більшим, ніж в навколишніх селах. Багатії збудували чимало добротних цегляних будинків. У неділю чи в релігійне свято мчали вулицями розцяцьковані таврійські тачанки, запряжені баскими кіньми. Та основній масі трудового селянства було не до веселощів. Бідняки і наймити не мали вдосталь харчів, жили у вбогих хатах-мазанках, користувалися меблями, одягом, взуттям та іншими речами виключно власного виготовлення.

На низькому рівні залишалося медичне обслуговування населення, і смертність була високою, особливо серед дітей. На початку XXст. земство відкрило невеличку лікарню, де в 1914 році працювали лікар і 2 фельдшери. Вони мусили обслуговувати близько 20 тис. жителів округу.

Не кращим був стан народної освіти. Переважна більшість селян залишалася неписьменною. Тільки 1876 року в Біленькому відкрили міністерське двокласне-училище, перетворене в 1903 році на двокласну земську школу. Тут вчилося кілька десятків хлопчиків з родин заможних селян. Дівчаток у цю школу не приймали, їм дозволялося відвідувати лише церковнопарафіяльну школу, де їх навчали читати й писати. Дещо було зроблено в селі в галузі професійної освіти. У 1900 році тут відкрили учбову ремісничу майстерню ковалів і столярів, де навчалось 40 учнів, у 1903 році — невелику школу ткаль для дівчаток.

Безземелля змушувало багатьох селян шукати заробітків поза сільським господарством. Багато народних умільців займалося різними хатніми промислами. Особливо широко були відомі в окрузі вироби з червоної лози, глиняний посуд і тачанки, виготовлені у Біленькому. Виключним вмінням робити вози з легкою ходою відзначалися тесляр Г. Хижняк та коваль Є. Явір, а брати Гарнагичудово фарбували тачанки, меблі, віконниці. До того ж вони були скрипалями. Жодні вечорниці не проходили без цих музикантів.

Початок світової імперіалістичної війни 1914 року куркулі й поміщик використали, щоб позбутися революційно настроєних селян. На фронт в першу чергу були відправлені 245 бідняків і серед них організатори революційних виступів . Н. Г. Гладкий та П. Г. Хижняк. Війна лягла важким тягарем на трудове селянство Біленького, їх господарства занепадали через нестачу робочих рук та безперервні реквізиції коней і провіанту для армії. Напівголодні селяни не раз захоплювали поміщицький хліб і худобу. Невтішні вісті надходили і з фронту. Протягом двох років у боях загинуло понад 100 вихідців з села.

Переважна більшість жителів Біленького радо зустріла перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, сподіваючись на мир та землю. У березні 1917 року в село повернувся учасник революційного руху 1905 року А. Н. Важненко. Він почав агітувати за перерозподіл землі, намагався створити збройний загін з селян. Куркулі, спираючись на місцеві установи Тимчасового уряду й укра-їнських буржуазних націоналістів, всіляко цькували революціонера і погрожували вбити. А. Н. Важненкові й іншим революційно настроєним селянам довелося переховуватися в плавнях.

У грудні 1917 року, невдовзі після того, як до села надійшла звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, активну участь у якому брав виходець з Біленького солдат Г. Н. Салапай, було створено волосну Раду селянських депутатів. її головою став делегат І Всеукраїнського з'їзду Рад А. С. Білий.

Наприкінці березня 1918 року Біленьке захопили німецько-австрійські окупанти. Трудове селянство опинилося в дуже важкому становищі. Під захистом іноземних багнетів в село повернувся поміщик, куркулі люто розправилися з революційно настроєними бідняками. Так, П. Г. Хижняка вони порубали на шматки й кинули в Дніпро. Австро-німецькі окупанти наклали на село велику контрибу-цію, яку нещадно стягували з жителів.

Трудящі селяни Біленького не підкорилися іноземним грабіжникам. Вони ховали хліб, худобу й майно, хоч окупанти за це жорстоко карали. Багато вихідців з Біленького билося проти інтервентів в лавах молодої Червоної АрмГі. Так, у Богунському полку 1-ї української дивізії служили М. Ф. Книш та Д. Ф. Хижняк.

Наприкінці 1918 року під натиском частин Червоної Армії австро-німецькі окупанти втекли з Біленького, і в селі було відновлено Радянську владу. Проте становище залишалося тривожним. На село нападали білогвардійські банди, забираючи продовольство і коней.

У березні 1919 року волосна Рада створила земельну комісію, яка приступила до здійснення ленінського Декрету про землю. За рахунок конфіскованих поміщицьких угідь хлібороби Біленького одержали по 2,13 десятини на кожного їдока. Та негайно скористатися здобутками Радянської влади трудящі не змогли через навалу денікінців. Захопивши в червні 1919 року село, білогвардійці відновили старі порядки, жорстоко визискували селян.

6 січня 1920 року частини 3-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії визволили Біленьке від денікінців і допомогли створити тут волосний ревком. Наприкінці травня в селі створено комітет незаможних селян, головою якого став П. М. Чобота. Радянські органи організували допомогу Червоній Армії продуктами харчування. Селяни Біленьківської .волості заготовили і передали червоноарміиськимчастинам понад 4 тис. пудів хліба.

У другій половині вересня 1920 року Біленьке захопили врангелівці, яких у жовтні червоні кіннотники кілька разів вибивали з села. Але й за місяць білогвардійці до нитки пограбували селян, замордували багатьох з них. 26 жовтня частини 8-ї бригади 3-ї Казанської стрілецької дивізії та 2-ї Кінної армії остаточно визволили Біленьке від ворога. У боротьбі за перемогу Радянської влади і захисту її від контрреволюції відзначилося багато уродженців Біленького. На честь 50-річчя Великого Жовтня І. С. Пазюк, Д. Ф. Хижняк, М. М. Мирошниченко, С. І. Романенко та ін. нагороджені орденами і медалями.

Перейти до мирної праці трудящим села заважали бандитські зграї, що нишпорили у волості. Для боротьби з махновцями волосний ревком організував загін. Для його озброєння у населення вилучили 80 гвинтівок, 59 обрізів, 27 револьверів тощо. Ревком і волкомнезам, а потім сільська і волосна Ради, обрані наприкінці січня — на початку лютого 1921 року, вживали заходів до налагодження побутового і культурного обслуговування населення.

Післяреволюційні часи

У кінці 1920 року відкрито лікарню, медперсонал якої складався з двох лікарів, трьох фельдшерів і двох акушерів. У грудні в селі засновано спілку робітничо-селянської освіти і соціалістичної культури. Діяли 4 початкові школи, а також політехнікум. У них 14 вчителів навчали 360 учнів, тобто в 6 разів більше, нііж у 1913 році. З поміщицьких книг вчителі укомплектували громадську бібліотеку. Наступного року розгорнувся широкий наступ на неписьменність — створено 8 шкіл лікнепу, де вчилися грамоти 200 дорослих жителів.

Добрі перспективи відкривав трудящим Біленького 1921 рік. Хлібороби засіяли майже всі 10 тис. десятин приписаної до села землі. Та влітку через посуху повністю загинули посіви, розпочався голод. В цей скрутний час посилилися напади на села волості бандитських зграй, які засіли поблизу Біленького, в дніпровських плавнях. У зв'язку з цим Хортицька Надзвичайна районна нарада в лютому 1922 року запровадила в селі стан облоги і перенесла сюди свій штаб. Спираючись на місцеві Ради і партійний осередок, створений в жовтні 1921 року в складі 5 чоловік (секретар М. Маяковський), Нарада підняла селян на боротьбу проти банд. В цій боротьбі активну участь брали бійці червоноармійської частини, а також комнезамівці і перші комсомольці села— О. Л. Клоков (секретар осередку), М. В. Базалевич, О. А. Бедрик, П. В. Книш і Ф. І. Паталах.

Керівництво Надзвичайної районної наради допомагало населенню долати голод. Спеціальна комісія вилучала у куркулів надлишки хліба і передавала голодуючим. Створювалися харчопунктита їдальні для дітей. Через організовані сільськогосподарські кредитне і споживче товариства серед бідняків розподілялися державні і насіннєві позички. У важкий 1922 рік близько 100 дворів незаможників об'єдналися в 4 артілі — «Світло», «Своя праця», «Задніпров'я» та «Борець за правду». Колективні господарства допомогли бідняцьким родинам протриматися до осені, коли було зібрано непоганий урожай.

У 1923 році економічне становище Біленького значно поліпшилося. Була завіяна майже вся орна земля, добре вродило. Поповнювалося поголів'я коней, свиней, великої рогатої худоби, яке наступного року досягло довоєнного рівня.

21 січня 1924 року Країну Рад спіткало велике горе: помер В. І. Ленін. У відповідь на заклик ЦК РКП(б) про ленінський призов до партії вступили кращі люди села: І. С. Пазюк, Г. Т. Білий, І. П. Беседа, І. Ґ. Важненко, X. Ф. Коваль, П. Ф. Проценко та інші. Партійний осередок зріс до 15 членів і двох кандидатів партії. Кількість комсомольців збільшилася до 49 чоловік.

Партійний і комсомольський осередки всіляко намагалися піднести культуру селян; розуміючи, що без цього неможливо розгорнути соціалістичну перебудову фого життя. У 1925 році в селі були створені школи наймицької молоді з агрономічним ухилом, педагогічні курси та семирічна школа для дітей. Розширено сільську бібліотеку. У 1926 році в селі діяло 4 хати-читальні. 28 селян особисто передбачували газети й журнали. Активізувала роботу жіноча рада. Члени ради організували швейну майстерню, відкрили дитячі ясла, залучили до лікнепів понад 100 жінок, створили гуртки художньої самодіяльності. У 1926 році в Біленькому було організовано З товариства спільного обробітку землі. Кожний ТСОЗ мав трактор. Це викликало гостру потребу в механізаторах. Тому в селі були відкриті курси трактористів. Першими трактористами стали І. Т. Коваль, І. М. Кравченко, С. А. Максименко.

1929 року в Біленькому розгорнулася масова колективізація селянських господарств. Влітку на базі колишніх дрібних артілей і ТСОЗів організовано колгосп «Червоний борець», який об' єднав 360 од-ноосібних господарств, мав 5,3 тис. га угідь, 3 трактори і стільки ж тракторних плугів, а також інші сільськогосподарські знаряддя. Було усуспільнено 649 голів великої рогатої худоби. В організації та зміцненні артілі велику роль відіграли партійний і комсомольський осередки, що на час створення артілі мали відповідно 12 комуністів і 17 комсомольців.

Восени колгоспники засіяли 880 га озимини, а навесні 1930 року — 3 тис. га ярими культурами. Того ж року тут споруджено зрошувальну систему на 100 га. Колгоспники зібрали пересічно по 14 цнт озимої пшениці з гектара.

Успіхи артілі «Червоний борець» остаточно переконали селян у перевагах колективного господарювання, і в 1930 році в Біленькому організувалося ще 2 колгоспнім. Шевченка та «Нове життя». Восени в усіх трьох артілях налічувалося 863 селянські господарства. Було усуспільнено 8,7 тис. га землі. Наприкінці того ж року артілі об'єдналися в одну — ім. IIIІнтернаціоналу. На її ланах працювали трактори Верхньохортицької МТС.

Великої шкоди колгоспному будівництву завдавали куркулі. Вони зривали плани хлібозаготівель, розкрадали і псували майно, підмовляли селян вийти з колгоспу. За рішенням загальних зборів колгоспників понад 20 глитайських родин було розкуркулено. У 1932 році виїзна сесія Запорізького народного суду засудила 4 злісних шкідників-куркулів до різних строків ув'язнення.

Успішне виконання першого п'ятирічного плану окрилило трудящих. Зросла продуктивність праці, зміцніла трудова дисципліна, підвищувалися врожаї. За вмілу організацію виробництва голова правління К. О. Хижняк і агроном Г. П. Пазюк були нагороджені орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Члени артілі послали К. О. Хижняка своїм делегатом на IIВсесоюзний з'їзд колгоспників-ударників, на якому прийнято Статут сільськогосподарської артілі.

Занадто велике господарство у 1934 році було розукрупнене на 3 артілі: ім. Ілліча, ім. Кірова та ім. Куйбишева. Колгосп ім. Куибищева почав спеціалізуватися на садівництві і рибальстві. 1936 року в Біленькому було створено машинно-тракторну станцію. Дійову допомогу колгоспам у розгортанні масово-політичної роботи серед трудящих подавали комуністи МТС. Завдяки широкому впрова-дженню передової агротехніки та механізації виробництва у передвоєнні роки в артілях збирали пересічно по 22 цнт пшениці та по 27 цнт кукурудзи а гектара.
Значного розвитку набуло тваринництво. У колгоспах налічувалося близько 800 голів великої рогатої худоби, 6,5 тис. овець і понад тисяча свиней. Молочнотоварна і свиноферми були електрифіковані. За визначні досягнення колгоспи ім. Ілліча та ім. Кірова, а також багато передовиків виробництва кілька років підряд були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

З перемогою і розвитком колгоспного ладу змінилося все життя в Біленькому. Змінилося і саме село. Набагато підвищився добробут селян. Колгоспники одержували на трудодень по 2—3 кг зерна і по 3—4 крб. грішми. Селяни спорудили близько півсотні цегляних будинків усі вулиці були впорядковані й озеленені, окрасою села став парк.

Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. Діяли лікарня на 45 ліжок і амбулаторія, працювали 3 лікарі. Внаслідок профілактичних заходів зменшилася кількість інфекційних захворювань.

Небачено піднялася культура колгоспного села. Понад 800 дітей навчалося в середній школі. Працював садово-городній технікум. Важливою умовою культурного розвитку села стала його електрифікація, що почалася 1933 року. Лампочки Ілліча з'явилися спочатку в школі, сільраді та клубі, а потім і в оселях мешканців. У колгоспному клубі провадилась велика культурно-масова робота. Особливою популярністю користувався драматичний гурток. Багато читачів налічували 2 біб-ліотеки. Масового характеру набули спорт і участь молоді в оборонних гуртках.

Часи Великої Вітчизняної війни

З початком Великої Вітчизняної війни 660 жителів Біленького стали під бойові прапори Червоної Армії на захист Батьківщини від німецько-фашистських загарбників. Колгоспники успішно завершили жнива. З наближенням фронту багато хліба вивезено на схід. Евакуйовано також найціннішу худобу та сільськогосподарську техніку. В селі було організовано винищувальний загін у складі 140 бійців. Командиром райком партії призначив М. І. Петрова, а комісаром — І. С. Пазюка. В серпні загін увійшов до складу частин Червоної Армії, які обороняли село від ворога.

19 серпня 1941 року гітлерівці окупували Біленьке. Для боротьби проти загарбників в селі створено підпільну групу, яку активно підтримувало населення. Місцевий лікар П. В. Назаренко змонтував радіоприймач і з кількома вірними друзями слухав Москву. Підпільники розповідали односельчанам про повідомлення Радянського інформбюро, допомагали молоді уникати відправлення в неволю. Завдяки їх допомозі врятувалося понад 100 юнаків і дівчат.

Взимку 1942 року група випускала антифашистські листівки. Через хворих, які приходили до лікарів, листівки потрапляли і в навколишні села. За доносом провокатора гітлерівці схопили й розстріляли вчителів С. Я. Левченка, С. М. Кравець, С. О. Камерштейн, лікарів Л. С. Коваленко та Є. С. Коваль. Фашисти закатували також старого комуніста І. Г. Важненка та орденоносця комуніста О. Хижняка. За відмову їхати на ка-торжні роботи до Німеччини вороги розстріляли юнаків М. Паталаха і М. Трушенка.

Восени 1943 року передові частини 333-ї стрілецької дивізії 3-го Українського фронту вийшли до дніпровських плавнів поблизу Біленького. Підпільна група, створена тут жителем сусіднього с. Розумівки В. С. Кошарним, провадила розвідку передавала їм дані про розташування ворога. Дізнавшись про це, гітлерівці розстріляли 29 жителів села, велику групу селян під конвоєм погнали на захід. Тільки навальний наступ частин Червоної Армії врятував приречених на знищення людей. 30 грудня 1943 року їх рідне село було визволене від загарбників. Під час боїв за Біленьке загинули 267 радянських бійців, у т. ч. Герой Радянського Союзу | і. Ф. Ваксман. їх поховали в трьох братських могилах. За свободу і незалежність Батьківщини віддали своє життя 343 уродженці села.

517 вихідців із села за бойові заслуги відзначені урядовими нагородами. В числі бійців, які штурмували рейхстаг, був перший голова біленьківського колгоспу І. С. Пазюк. За бойові подвиги він одержав 14 урядовці нагород, у т. ч. орден Богдана Хмельницького, 2 ордени Вітчизняної війни, Орден Червоної Зірки. Орденами Слави першого та другого ступенів і п'ятьма медалями відзначено бойовий шлях мінера-розвідника гвардії рядового М. С. Микитенка.

Тяжкі наслідки залишила окупація: зруйновані численні громадські будівлі, ферми, житлові будинки, знищені сади. Тільки колгоспам фашисти заподіяли збитків на суму близько 35 мли. крб. Відразу після визволення села відновили роботу партійна організація, сільрада. Очолювані Д. Ф. Хижняком 12 комуністів підняли гюдей на боротьбу за відродження колгоспів. Не було техніки, коней, посівного матеріалу, не вистачало робочих рук, бо за роки окупації кількість жителів зменшилася в 4 рази. І все ж завдяки напруженій праці колгоспників у 1944 році засіяно 1200 га, а в 1945 році під зерновими було 1514 га, городиною 113 гектарів.

З переможним завершенням Великої Вітчизняної війни справи пішли на краще. З фронту повернулося багато чоловіків. Приїхав і колишній керівник тракторної бригади С. А. Максименко й заходився по гвинтику збирати та лагодити техніку. Згодом колгоспники обрали його головою правління артілі, і з того часу понад 20 років С. А. Максименко очолював колгосп ім. Ілліча.

Відродження промисловості

У відродженні господарства велику роль відіграла братня допомога трудящих західних областей країни. Вони надіслали колгоспникам Біленького 180 тонн насіння пшениці, понад 200 голів великої рогатої худоби і стільки ж овець. У 1948 році в колгоспі ім. Ілліча налічувалося вже 280 коней, 500 корів, 1000 овець і свиноматок. Закладено новий сад.

Протягом наступного десятиріччя колгоспи економічно зміцніли. Врожайність зернових пересічно становила 20 цнт. Поголів'я великої рогатої худоби зросло майже у 5 разів, свиней — в 10 разів, овець — в 4 рази. За успіхи, досягнуті в розвитку громадського господарства Радянський уряд не раз нагороджував кращих передовіків артілей. Орден Леніна одержали 11 чоловік — С. А. Максименко, Г. Д. Біла, І. А. Коба, Г. Ф. Книш та ін. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно лан-ковій К. А. Бугайовіи і голові колгоспу ім. Ілліча С. А. Максименку. Його ж нагороджено п'ятьма золотими медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР. Згодом орденом Леніна відзначено працю ще 8 передовиків.

Напочатку 1959 року колгоспи ім. Ілліча та ім. Кірова об'єдналися в одне господадарство — ім. Ілліча, за яким закріплено 9,4 тис. га угідь, у т. ч. 340 га саду.

Раціонально використовуючи великі земельні площі і техніку, колгоспники добилися добрих показників у всіх галузях виробництва. Значно підвищилися врожаї. У четвертому році п'ятирічки хлібороби зібрали зернових по 30,6 цнт з га, в т. ч. кукурудзи — по 43 цнт. Створення міцної кормової бази дало можливість майже в півтора раза збільшити поголів'я великої рогатої худоби і довести його до 4,5 тис. голів. Чималі прибутки одеіржує артіль від птахоферми. Тваринництво стало високо продуктивним. 1969 року на 100 га ріллі колгосп виробив по 610 цнт молока і по 50 цнт м'яса. Доходи господарства від рільництва, тваринництва, садівництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва перевищили три млн. карбованців.

Ці великі господарські успіхи - результат творчої праці колгоспників, партійної організації колгоспу, в рядах якої є 118 членів КПРС. Під керівництвом комуністів успішно працюють комсомольські організації, що об'єднують понад 200 юнаків і дівчат. Партійний комітет та правління артілі запровадили на всіх ділянках колгоспного виробництва госпрозрахунок, внутрігосподарську спеціалізацію, розробили і здійснюють чітку систему оплати праці. Партком приділяє велику увагу політичному і виробничому навчанню кадрів. 1969 року діяли політшколи, 7 комуністів заочно навчалися у вузах, 400 чоловік - в сільськогосподарській агротехнічній школі. Частими гостями в Біленькому є викладачі запорізьких інститутів, досвідчені лектори, спеціалісти з промислових підприємств.

Завдяки неухильному піднесенню економіки колгоспу невпинно розширюється капітальне і житлове будівництво. В селі збудовано майстерню з сучасним обладнанням для ремонту сільськогосподарської техніки, а також консервний завод потужністю 50 тис. умовних банок, овочевих консервів на рік. Протягом останнього десятиріччя споруджено понад 500 добротних житлових будинків, великий літній кінотеатр, автобусну станцію. На передодні сторіччя з дня народження В. І. Леніна в селі відкрито середню школу, де за парти сіло близько тисячі учнів. Змонтовано автоматичну телефонну станцію.

Біленьке, особливо його центральна частина, набуває вигляду міста. Тут великі красиві будинки, забруковані і заасфальтовані вулиці, тротуари, стрункі ряди каштанів, тополь, жвавий рух автотранспорту. Культурно і заможно живуть селяни. Середньомісячний заробіток рільників становить понад 100 крб., тваринників і механізаторів - 150. Із збільшенням заробітків невпинно зростає купівельна спроможність населення, а разом з тим розширюється торговельна мережа. До послуг жителів два десятки магазинів, 4 їдальні, хлібопекарня, комбінат побутового обслуговування.

У Біленькому добре організовано медичне обслуговування трудящих. Тут відкрито лікарню на 100 ліжок з інфекційним відділенням, поліклініку з фізіотерапевтичним та рентгенівським кабінетами, аптеку. Працюють 5 дитячих садків і ясел, дитяча молочна кухня.

У боротьбі трудящих за дальший розвиток сільськогосподарського виробництва, впорядкування села, поліпшення побутового обслуговування населення велика роль належить сільраді. На її сесіях обговорювалися питання про виконання п'ятирічного плану розвитку культури, прийнятого на честь піввікового ювілею Великого Жовтня, прогіднузустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. При виконкомі сільради створено постійні комісії. Вони працюють в контакті з вуличними комітетами, до роботи в яких залучено колгоспників, домогосподарок, пенсіонерів, молодь. За активною участю членів вуличних комітетів і населення в селі було закладено парк відпочинку, впорядковано й озеленено вулиці, обладнано ігрові майданчики у дитячих садках і яслах.

З 1956 року за зразкову організаційну і виховну роботу Біленьківській сільській Раді щороку присуджувався перехідний Червоний прапор Запорізького облвиконкому і обкому профспілки працівників сільського господарства. Про досвід роботи сільради видано брошуру.

За післявоєнний час незрівнянно піднялася культура колгоспного села. Діти цільного віку навчаються в середній і 4 початкових школах. Багато молоді підвищує свій освітній рівень без відриву від виробництва у вечірній та заочній десятирічках. 120 дітей оволодівають музичною куль-турою в сільській музичній школі. На заочних відділеннях вузів країни і в аспірантурі навчається близько 30 чоловік.

1969 року в селі працювало 310 спеціалістів з вищою освітою, в т. ч. 59 вчителів, 11 лікарів, стільки ж агрономів, зоот інженери й техніки з питань зрошення, екскаваторники, фрезерувальники, електрозварники, інженер з питань механізації ферм, інженер по техніці безпеки, телевізійні майстри.

За роки Радянської влади село дало країні понад 400 висококваліфікованих спеціалістів. Окремі з них стали відомими людьми. Це — генерал-майор артилерії 1.1. Книш; вчений-машинобудівник, автор багатьох наукових праць у галузі конструювання сільськогосподарських машин, лауреат Державної премії, академік АН УРСР А. О. Василенко; лікар і вчений, доктор медичних наук Д. О. Василенко та інші.

Біленьке славиться народними талантами. Драматичний, хоррвий, танцювальний колективи, духовий оркестр села не раз виходили переможцями на районних та обласних оглядах і фестивалях, часто виступали по радіо і телебаченню. Всі умови створені тут для розвитку художньої самодіяльності — в колгоспному будинку культури є концертний зал на 500 місць, численні кімнати для репетицій; з самодіяльними акторами провадять заняття артисти обласного театру, Запорізької філармонії.

До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в селі відкрито народний музей. Сільська бібліотека має 45 тис. томів політичної, господарської та художньої літератури.

Щороку у колгосп ім. Ілліча приїздили численні делегації з усіх кінців країни переймати передовий досвід. За останні роки село відвідали делегації з Польщі, Словаччини, ДРВ, НДР, з Франції, Швеції, Капади.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь